Дізнавшись про те, що у своєму віці я знову стану мамою – дуже зраділа. Але невдовзі я зрозуміла, що поспішила з висновками

Я недавно народила синочка. Все начебто нічого, я дуже щаслива матуся, але я зараз зовсім немолода, адже мені вже 40 років. Сьогодні я дійсно вважаю, що це трохи пізно і дуже важко мені справлятися з усією роботою та обов’язками, які в мене з’явилися. У мене вже було двоє дітей – дві чудові дочки. Ці діти маю ще з першого шлюбу. З моїм першим чоловіком ми прожили у шлюбі майже 10 років, все було добре, доти, поки я не дізналася, що мій чоловік зустрів іншу. І, зрозуміло, що я вирішила з ним одразу розлучитися, я навіть думати не могла про інше.

Десь майже 3 роки я жила одна з двома дітьми та намагалася їх хоч якось забезпечити. Мій чоловік нам трохи допомагав, але цих грошей нам трьом не вистачало зовсім, щоб хоч трохи добре жити. І ось, зовсім недавно, я зустріла своє кохання, Миколи. Я вважаю, що це подарунок долі для мене, адже він – людина хороша. Щоправда, Микола набагато старший за мене, на цілих 11 років. Моєму чоловікові зараз 51 рік. Згодом я дізналася, що чекаю на дитину. Ми обоє, звичайно, були здивовані, не очікували цього, але розуміли, що вже маємо дитину. Ми вважали, що наш синочок подарований нам Господом, і ми вже його любили. З того часу минув час; мені з кожним днем все важче. Богданчик постійно кудись біжить, лізе чи хоче чимось грати. Крім того, мені необхідно ще готувати їсти та прибирати у квартирі, у мене ще й старші діти є, яким теж потрібно приділяти зараз багато уваги.

Чоловікові моєму вже 51 рік і йому також важко і працювати, і допомагати мені з маленькою дитиною. Звичайно, він увечері допомагає мені і дуже часто вкладає нашого синочка спати, але все одно дуже важко і мені, і йому. Іноді я гуляю з візочком і бачу молоді пари, які гуляють зі своїми дітьми. Вони разом із ними бігають, стрибають, а я намагаюся знайти якусь лавочку, щоб сісти і більше відпочити, бо щодня втомлююся. Я щаслива, але мені прикро не лише за себе, а й за маленького синочка, що в нього вже літні батьки і не можемо дати йому більше. Я хочу сказати, що потрібно ставати батьками вже до 35 років, коли ще не важко і дитині доглядати, і домашні справи робити. А після 35 років краще вже для себе жити, щоб усі були щасливі. Намагаюся не думати про це, але сумно дивлюся на молоді пари з дітьми.