Якось не зателефонувала незнайома жінка і зажадала житла для свого сина, який вступив до ВНЗ у моєму місті. Відмов вона слухати не хотіла

Днями мені зателефонувала якась жінка і представилася моєю тіткою. — Привіт, Свєтко, впізнала мене за голосом? Я троюрідна сестра свого батька, тітка Галина. Я на 90% була впевнена, що чую цей голос уперше в житті. Я так і сказала, що я її не знаю, а у відповідь – сміх. Вдосталь посміявшись, тітка Галина запитала, як у мене справи, чи я працюю, як справи на особистому і поцікавилася планами на найближче майбутнє. Я відповідала загальними фразами, намагаючись якнайшвидше відмахнутися від своєї троюрідної тітки. Але тут вона перейшла, власне, до того, навіщо мені подзвонила. — Слухай, мій Дімка цього року переїжджає до міста за навчанням. Тут виникла така nроблемка: по гуртожиткам їх розподілять лише у вересні, а раніше йому нема де жити. Чи не могла б ти, будь ласка, прийняти його на місяць?

Спочатку я подумала, що в цьому немає особливої nроблеми, можна погодитись і зробити добро людині, а потім перспектива бачити незнайомого хлопця щодня у своєму будинку, де зберігається все, що для незнайомців недоступне, так собі ідея. Я чемно відмовилася, але тут пішли залізо бетонні аргументи: — Ти ж у трикімнатній квартирі мешкаєш. Не може бути такого, щоб у тебе не знайшлося місця для брата. Він тихий хлопець, із ним nроблем не виникне. Поінформованість фактично незнайомої людини про мою житлоплощу мене трохи приrоломшила. Я пояснила, що тут я живу зі своєю дорослою донькою, яка не збирається переїхати до вітальні, поступившись своєю кімнатою «брату».

Тут моя тітка почала наводити аргументи із серії «я тобі в дитинстві колискові співала», але я не вин на, що вона мені згодом стала чужою людиною, а я благодійністю не займаюся. Іноді відправляю одяг у церкву, але до себе в будинок нікого не збираюся пускати. Звичайно, вона обра зилася, але спроби розсу дити мене не залишила. Ще 10 хвилин ми сnеречалися, а потім мене це діс тало, я сказала, що моє рішення кінцеве та обдумане, осkарженню не підлягає. Після цих слів вона ще й далі випрошувала у мене місце для сина. Мені залишалося тільки попрощатися, я ж культурна людина, і покласти трубку – що я, власне, і зробила. Пізніше через тата я відправила їй контакти гарних гостьових будинків та пристойних готелів із прийнятними цінами. Сподіваюся, вона знайшла слушний варіант.