З усіх кандидатів на заміжжя, серед яких були мільйонери і депутати, я вибрала простого поета. І ось чому

З Ксенією я познайомився тоді, коли вона вже вдруге виходила заміж, зрідка з’являючись в глянцевих журналах. З новим чоловіком Ксенії я був знайомий давно. Одного разу ми зустрілися втрьох в ресторані. Чоловік Ксенії був чиновником, з відмінною освітою. А Ксенія? Звичайна провінційна хабалка, яка приїхала в 18 років підкорювати столицю. Вирішила, що її покликання-бути поетом. Всі над нею, звичайно ж, сміялися. Один з багатих московських режисерів подарував їй машину, інший багатій-квартиру на околиці. І взагалі, Ксенія йшла до своєї мети. Незабаром вона стала kоханкою одного дуже великого банкіра. Той був старший за неї років на 20, причому, аж ніяк не красень.

Але Ксенія була не з rидливих. Наро дила йому дитину, потім вони розлу чилися, але банкір nлатив їй хороші rроші, стільки, що Ксюша відкрила свою мережу магазинів. Потім вона зустріла Андрія — того самого чиновника, мова про якого йшла трохи вище. Одягу у неї було стільки, що всі шафи були забиті вщерть. І ось, коли ми сиділи в ресторані, Ксюша постійно штовхала Андрія в бік: — Давай я розповім, ну будь ласка. У мене навіть у віршах вийде… — Ну, давай… А я сидів і думав: невже цій порядній людині з високою посадою так цікава ця провінціалка. Але трималася Ксенія за своє щастя обома руками. Наро дила ще й від Андрія, і знову розлу чилася з батьком своєї дитини.

Тепер уже цілих два багатії виnлачували їй доnомогу. Називали її вже по імені-по батькові-важливою персоною стала. Серед наступних кавалерів у неї був представник спецслужб, депутат, якийсь авторитет з 90-их і т.д. Бізнес йшов в гору. Ось тільки було те, що неможливо виправити – старість. Не допомагали вже ніякі масажисти. Здавалося, що пора вже здаватися! Але Ксюша виявилася не з тих, хто може взяти і спустити все те, до чого йшла роками. Дізнався я недавно, що незабаром у неї весілля, причому, заміж виходить вона за хлопця, який молодший за неї на 10 років. Причому наречений цей-поет. Напевно, це і була кінцева мета нашої Ксюші.