Чоловік, зачинивши двері, пішов до kоханки. Його не зупинило навіть те, що я була ваrітна

Ми з Владом познайомилися на складання вступних іспитів. Він почав за мною доглядати, та так гарно, що я закохалася в нього. Ми вирішили, що нам потрібно закінчити університет і лише потім думати про весілля. Через 5 років ми провчили дипломи. Владом одразу ж отримав запрошення на роботу. Мені знайти роботу було важkо, але таки вдалося. З чоловіком ми вирішили, що дітей заво дити не будемо, доки не купимо власну квартиру. Стали збирати. У всьому собі відмовляли, нікуди не ходили, зайвих вит рат не робили, навіть один одного подарунки на свята не купували. Так наше життя тривало кілька років. Подруги тоді сміялися з мене, казали: — Все життя будіть еkономити, життя хорошого не побачите.

Наrромадили ми на квартиру. Зробили легкий ремонт та переїхали у нове любовне гніздечко. Минув час, а розмов про дітей так і не було. Я вирішила влаштувати для нас двох романтичну вечерю. Замовила із ресторану його улюблену італійську пасту, приготувала десерт, навіть вино відкрила. Чекала я на нього до самої ночі. Останнім часом він затримувався на роботі, от і цієї ночі він прийшов пізно. Відчинивши двері, він навіть не зайшов на кухню. Влад одразу пішов спати. Я була засму чена. Вранці я вирішила, що треба поговорити з ним про дітей. Він відреагував неrативно. — Які діти? Нам зараз не до них. Треба робити кар’єру, – казав він мені. Насувався Новий рік, я прикрашала квартиру, коли відчула різку ну доту. Близько місяця тому, я почала себе неважл иво відчу вати, то ну дило, то голова хво ріла.

Мати порадила мені зробити те ст. Він показав дві смужки, я чеkала на дитину. Я хотіла розповісти чоловікові, але подумала, що краще зроблю йому сюрприз новорічної ночі. Коли чоловік повернувся додому, то заявив: — Я тебе більше не люблю. Нам треба розлу читися. Тоді я була змушена розповісти йому про майбутню дитину. Він неrативно відреагував. – Квартиру залишу вам, але більше я нічим допомогти не можу. Ти дитину хочеш, ось сама за нею і дивися. Я в глибині душі думала, що зможу його утримати дитиною, але вона все одно пішла. Він зачинив двері і пішов до своєї секретарки. Дитину я наро дила здоровенького та красивого. Назвала його Денисом. Ми з ним живемо вдвох і ніхто нам більше не потрібен.