Ніхто не очікував, що подарує багата свекруха. Але Віра з чоловіком уже зробили свої висновки…

Олена Станіславівна була багатою жінкою. Правда, гроші були не її, а чоловіка, але все одно витрачала вона їх на себе. Ні копійки не шкодувала, особливо любила дорогі капелюшки. Перед кожним святом вона обов’язково пестила себе черговим дизайнерським капелюшком. Тільки на інших вона скупилася витрачати. Син її одружився з Вірочкою, скромною домашньою дівчинкою. Олена Станіславівна все скаржилася на неї: -Неосвічена куховарка. Ну і що, що вона на кухаря навчалася. Кожна жінка і так готувати вміє. А вчитися тому, скільки петрушки в суп кинути — особливо мізків не потрібно. Наречена Вірочка завжди намагалася догодити своїй свекрусі. На день народження дарували їй добрі подарунки, навіть якщо були важкі фінансові часи. То пилосос їй куплять, то кавоварку. Але Олена Станіславівна сприймала такі подарунки як належне. Сама ж дарувала у рази дешевше. Їй було важко розлучатися із грошима. Що вже казати, для власних онуків економила. Якщо потрібно йти в гості, то треба купувати для всіх солодощі.

Щоб сильно не витрачатися, Олена Станіславівна знайшла вихід-торт. Його на всіх вистачить, плюс до цього сама купує. Тільки великі тортики коштували дорого, так що жінка скуповувала найдешевші тортики з вафель з тонкою шоколадною начинкою. -Бачиш, який я вам тортик принесла. Спеціально вафельний, бо останнім часом у магазинах погано коржі випікають. І спеціально так мало начинки – дієтичний, – сама себе нахвалювала свекруха. Наближався черговий день народження Олени Станіславівни. Вірочка все думала, що можна подарувати, щоб не було надто затратно, але й не дешево. Оббігши всі магазини, Віра в результаті знайшла гарні намисто зі справжнього каміння. Купила їх, виглядають добре. У день народження свекрухи чоловік працював, діти були в садку, і Вірочка сама пішла на урочистість. Правда вдома Олена Станіславівна була зайнята-до неї прийшли її подружки та подарували замшеву шапочку. Олена Станіславівна все крутилася біля дзеркала, забувши про решту гостей. Тож усі запрошені просто ходили по квартирі та їли без винуватки урочистості.

Віра поставила свій подарунок на стіл для подарунків, так і не вдалося їй безпосередньо вручити намисто свекрухи. -Воно і на краще, — подумала Віра і пішла за дітьми в садок. Через місяць був день народження у Віри. Звісно ж довелося запросити Олену Станіславівну. Та гордо підняла келих і почала: -Дорога Вірочка, ти чудово знаєш, наскільки нам усім цінна. І як ми тебе любимо. На знак великого кохання, прийми цей скромний, але дорогий подарунок. Я оббігла всі магазини в окрузі, щоб знайти цю незвичайну річ. Впевнена, вона тобі підійде і ти оціниш. Всі гості, у тому числі і Віра, затамували подих. Було цікаво, що подарує скупа свекруха. Коли Віра розкрила подарунок, там виявилися ті самі намисто, які вона дарувала Олені Станіславівні місяць тому. Напевно, свекруха навіть не зрозуміла, хто їй зробив такий подарунок. У Віри розплющився рот від подиву, всі подумали, що вона на стільки була рада подарунку свекрухи. Про те, що Олена Станіславівна подарувала дароване, Віра сказала лише чоловікові. А він уже зробив свої висновки.