Дружина вже майже тиждень годувала мене одним і тим самим кислим борщем, і тут я зірвався. Але це не все, а ввечері прийшла теща розбиратися

«Мамо, він мене ոобив!» — Рeвіла дочка в телефонну трубку, — «Приїжджай.» Марія Петрівна вискочила з помешкання, але вже виходячи з під’їзду, відчула, як у неї потемніло в очах. Довелося сісти на лавку та перепочити. «Так і до інcyльту недалеко», — подумала вона. Якщо розібратися, зять у неї хлопець непоганий, тихий, то дочка у неї ckандальна. Негідно вдиратися до них такою збудженою, треба б спочатку у всьому розібратися спокійно. Заспокоївшись, вона поїхала до дочки. Зятя вона побачила, що сидить на лаві біля під’їзду. Він доїдав хот-дог, куплений із сусіднього кіоску. Марія Петрівна сіла поряд із ним. «Ну, розказуй, героє, що у вас там сталося?» «Вибачте, Маріє Петрівно, не стримався. Але вона вже четвертий день мене одним і тим же борщем годує.

Борщ у неї виходить чудовий, слів немає, але сьогодні він уже кислив, а вона принципово нічого нового не приготувала, щоб його не викидати. А навіщо, питається, треба було готувати так багато одразу? Адже вона весь день одна вдома сидить, чому не можна готувати потроху щодня? Адже я люблю її і все роблю для неї. Хіба я погано заробляю чи скуплюся на подарунки? Та вона ще й перша ckaндалити почала, ну я і… Не знаю навіть як так сталося. Вибачте.» Зять готовий був зараз же вибачитись перед дружиною, умаслити її якимось подарунком, але Марія Петрівна вирішила сама поговорити з дочкою. Подумати тільки, мало того, що їй ліньки готувати кожен день, так вона ще й не спромоглися розігріти вечерю для чоловіка. Отоді б вона точно унюхала, що борщ прокис.

Так, покійний батько теж таке терпіти не став би. Потрібно поважати людину, з якою живеш. Взагалі, настав час дочці залишити свої панські замашки, та й на роботу влаштуватися не завадило б. Залишити свій гонор, не чекати одразу міністерського крісла. І за чоловіка триматись їй треба двома руками. Адже він любить її, терпить від неї таке, чого інші терпіти б не стали. Чи надовго? Адже вона сама робить все, щоб зруйнувати їхню родину. Все це Марія Петрівна зрозуміло, але рішуче пояснила дочці. І та все зрозуміла, дякувати Богові. До десятого року їхнього спільного життя в сім’ї у них було двоє дітей, затишний заміський будинок, а про фантастичну куховарку господиню будинку, говорили всі, хто був туди вхожий.