Ми планували провести вечір у ресторані, але золовка прив’язала нам ще свою дитину, такого жа хливого вечора в мене ще не було

— Вітю, начальниця дуже хвалила новий ресторан. Говорила, у них і кухня пристойна, і джаз-бенд на рівні. Може, сходимо у п’ятницю, відпочинемо? – Добре. Я замовлю столик у п’ятницю на шість. — Нічого, якщо тобі доведеться мене почекати хвилин десять? — Ну звичайно. Три дні Ліда передчувала, який чудовий вечір вони проведуть разом. Тому дуже гірким було її розчарування, коли, прийшовши до ресторану, застала чоловіка у компанії племінника. Племінник, однорічний бутуз, мирно сопів у автокріслі. Виявилося, сестрі Віктора підвернулася термінова робота, а оскільки дитину залишити їй не було з ким, довелося звернутися до брата.

Племінника Віктор дуже любив, часто сидів з ним і вмів доглядати дитину не гірше за якусь багатодітну матір. Ліда й сама була не проти повозитися з малюком, але сьогодні його присутність була недоречною. — Тобі треба було мене попередити. Ми скасували б замовлення, прийшли б іншого дня. — А чим тобі дитина заважає? Він спить собі спокійно. — Він може прокинутися будь-якої миті. Це ресторан, а не дитяче кафе, вони нічого для дітей не передбачено. — Та все буде нормально. Хоч офіціанти й кидали на них косі погляди, але з півгодини малюк ще проспав. Проте, прокинувшись, вирішив розім’яти голосові зв’язки. Віктор намагався його заспокоїти, але марно. Косі погляди почали кидати на них вже відвідувачі.

Воно й зрозуміло, люди сюди відпочити прийшли, зокрема від дитячих зойків. Щоб врятуватися від цих поглядів, Ліда не вигадала нічого розумнішого, ніж сховатися в туалеті. Вдосталь надивившись на себе в дзеркало і спробувавши заспокоїтися кількома дихальними вправами, вона пішла назад. І з порога почула голос чоловіка, що про щось голосно сперечається з офіціантом. — Нічого страաного не станеться. До того ж, це займе лише хвилину. Виявилося, що Віктор збирався змінити підгузок племіннику прямо на столі. Офіціанти були проти. А менеджер, який прийшов на доnомогу офіціантам, попросив їх піти. Тобто, їх просто вигнали звідти, ввічливо, без шуму, але вигнали.

Лютість клекотіла в душі Ліди і на вулиці вона накинулася на чоловіка зі звинуваченнями. — Мало того, що ти не захотів просто все скасувати, ти ще й вважаєш нормальним змінювати підгузок дитині там, де люди їдять? Що ти думав? — Подумаєш, телячі ніжності. І не стерти, будь ласка, ти не підліток. Сядь у машину. Ліда повернулася на підборах і попрямувала до таксі. Всю дорогу додому вона прокручувала в голові події цього вечора і вражалася тому, що її кохана людина могла так безпардонно поводитися.